Тепер так легко пишуться вірші…
Це не талант, це, мабуть, просто зрілість.
Мої слова, що линуть від душі –
Це дар мені, що зветься Божа милість.
Рядки влягаються , як трави молоді,
Що в ритмі танцю слухаються вітру,
Як легкий бриз, як кола по воді –
Тихенько й ніжно, як видіння світле.
І хочеться побути в самоті,
Подалі від усіх, де лише я і вітер,
Згадати юність, роки молоді
Із безтурботним яблуневим цвітом,
Коли наївне все і трепетно-п'янке,
Непіввідоме, малозрозуміле,
Коли майбутнім часом все живе,
В минулому копаючись невміло.
І хочеться сказати щось значне,
Про що раніше ще не говорили:
Що все проходить, і життя мине,
Тож жити треба, щоб щодень був милий.
І вже, здається, виросли слова,
І , начебто, вже й сказано немало,
Та головного все-таки нема,
Найважливішого я все ще не сказала…
Найважливіше у Вас іще попереду. Наснаги Вам! 
.
