Папір, офорт, автопортрет...
Я пізнаю себе і водночас себе не знаю.
Я вже давно не помічаю схожих рис
Тієї, що щоранку підіймаю,
Вмиваю,
Заплітаю,
Одягаю,
З тією, що закована в мені.
По ній лиш епіграми на вологому вікні
Стікають потічком.
Річ не про те, що не живу у злагоді з собою:
(Терплю ж терпке недбальство нас обох!)
Боюся й визнаю поразку у двобої,
І знаю, що одну із нас так чи інакше викину за борт.
Прости мене! Пливи за кораблем! Борися за життя!
Прошу, пірнай, та виринай!
Без тебе я лиш відображення сухе,
Отак повік буди себе, вмивай, і заплітай, і одягай... Це ж божевілля!
Безвільна без тебе я, порожня оболонка.
І корабель без тебе вже на мілині.
Я йду-пливу в рутині-павутинні,
Якщо не виживу, зустрінемось на дні.
