Не плач, Єреміє,
ще осінь горить в горобині.
Забулась доба,
що зійти має холодом ниць.
Ця осінь щось схибила,
буцімто зовсім не вміє,
справляти тепло
до благеньких роками криниць.
Не плач, Єреміє,
пророка не кликала нині.
Відомо, що завтра
не стане у жилах жвавіш.
Я барву з себе віддаю
пристарілій калині,
Слова відправляю
у цей ледь римований вірш.
Не плач, Єреміє,
ще зможу за зиму вчепитись,
а може й весна
сі дозволить вдихнути себе.
Гойдати думки
на заквітчаних радістю вітах
і бачити хмари отам,
де життя голубе.
Не плач, Єреміє,
ти знаєш: дорога не вічна.
(Ну, хто б, як не ти розумів,
що бувають дива?)
та поки я тут,
дрібку казкою алегорична.
Це значить, що можу…
це значить, що може жива.
Прочитав. Пeрeчитав... Смакую Вашe вишуканe римування, цікаві знахідки! А от звeрнeння до Єрeміі рeфрeном повeртало до відправноі точки, цікава циклічність, цим ламаєтe шаблон розвитку внутрішньоі динаміки тeксту ламаючи прямолінійність від А до Б.
Сподобалась поeзія
Нея відповів на коментар Радомір, 29.11.2017 - 09:19
Ой-ой, я такого професійного відгуку давненько не мала. Ви ж мені так не лестіть, бо, чого доброго, впаду в егоцентричний екстаз та займуся пошуками Нірвани серед купи варіативних обов'язків.
Дякую щиро. Гарного дня.
Так, Сонечко, наступає не найкраща пора року...і осінь, і зима...але наскільки не комфортно ми будемо відчувати себе в цей проміжок часу залежить тільки від нас...Щоб у Вас було 365 СОНЯЧНИХ днів у році...