На білому полотні творю свої слова,
Щоб точно знати, що душа моя жива.
Не забула власні такі щирі почуття,
Не полетіла вона стрімко в забуття.
А тут зі мною знову ніжність відчуває,
Й у сотнях думок вільно собі літає.
Не знає кордонів та металевих замків,
Танцює під замріяну музику снів.
Не стримує мрій, своїх бажань і почуттів,
Зі мною творить сотні вже нових віршів.
Із нею на полотні творю свої слова,
І точно знаю, що душа моя жива.
