Ніяк не можу зрозуміть?
Чому ж так стало людям тісно жить?
Чому ненависть в світі стала
І розумом і серцем запанувала?
Кружляють в небі літаки,
Та не зерно везуть, штики,
і учать як людей вбивати,
Невже на те родила їхня мати?
Щоб плакати за сином в самоті,
Бо син далеко гине на війні,
Калічить серце, свою душу,
А плакать я за нього мушу.
гуде земля від вибухів тих тяжких,
А їй також недобре, їй болить,
Глибокі рани їй несуть,
Сади вже мертві, не цвітуть.
Раніше рясно яблуні цвіли,
І бджілки роєм віти обняли,
Тепер не бачила я бджілок і квіток,
Злорадно тільки усміхався павучок.
Вишневі мухи, морквяні жучки
З'їдають так колись рясні сади
Що ще потрібно люде тобі жати
Щоб ти змогла у серці Бога мати?
Які ще кари на тебе звести
Щоб ти залишила гріховні всі шляхи?
Щоб в небо подивилась й зрозуміла
Що з Господом у тебе тільки сила.
Та не вбивать і не стрілять у брата,
Бо в нього дітки і старенька мати,
Яка щоденно в небо споглядає,
І Господа за всіх вас благає.
Щоб навернулись у страсі й покорі
До Господа, Що сильний все змінити
І розум й серце відновити,
І стали новими створіннями В Христі
Бо ж за усіх вмирав він на хресті
І не війна потрібна всім,
Всім нам потрібно жити,жити,
Щоб землю раєм оновити.
