Буди мене сонну цілунком своїм на світанку,
І швидше теплом своїм ніжно мене обійми,
Ти бачиш: я навстіж усі прочинила фіранки,
Аби із тобою віч-на-віч зустрілися ми.
Бо твій поцілунок солодший смачного щербету,
Надпитого нишком на сході цнотливого дня,
А, може, я трішечки навіть ще стану поетом,
І вічне послання тобі напишу у піснях.
Так трепетно й легко, неначе мурашки по тілу,
Лоскоче зап’ястя ласкаве проміння долонь,
Ти знову даєш мені світлу енергію й силу,
Грайливо торкаючись ніжним цілунком до скронь,
А десь біля мене мале кошенятко муркоче,
Веселим клубочком мене зустрічає щодня
Мій сонячний ранку, я знову дивлюсь в твої очі.
О, як ти казково сьогодні мене обійняв!