– шепни мені, коханий,
про нашу першу ніч,
про те, як до нестями
вогнями віч-на-віч,
про те, як верболозом
сплітали почуття,
як щастя лились сльози
в поєднане життя,
шепни мені коханий,
притисши до грудей,
як сталося, між нами,
що більш нема людей
для нас на цілім світі,
шепни прошу, прошу...
зашелестіли віти
під краплями дощу.
– про першу, не останню,
про те, що тільки ми,
до самого світання
шептатиму тобі...
і знов лилися сльози
в переплетінні душ.
в житті й так море прози –
кохай! кохай чимдуж!
