Чому ти плачеш, вербо, край Дунаю,
Схиливши довгі віти до води?..
Я, як і ти, свій вік тут коротаю,
Ні радості не маю, ні біди..
Десь там, далеко, вся моя родина,
Щодень, щоночі згадую в журбі...
Поміж людей живу, мов сиротина,
Тримаю всі печалі у собі...
В пісок зникають роки, мов хвилини,
На горизонті щастя - тільки тінь...
Напевно, я спокутую провини,
І всі гріхи минулих поколінь?..
... Моя ти сестро! що ж нам тут робити,
Ні ти ні я не маєм вороття...
Ти тут ростеш, і я тут мушу жити,
Чи, просто відпрацьовую життя?..
Не побажаю й подумки нікому,
Того, про що ніколи не скажу!
Одна надія - повернусь додому!..
І я цю іскру в серці бережу!
