Я зростав у природі суворій,
Де мене звеселяли завжди
Чи кульбабка у шапці пуховій,
Чи жовтаві зірки череди.
Чим простіша звичайна рослина,
Тим сильніше хвилює мене
Кожна квіточка, кожна стеблина,
Що життям навесні спалахне.
У ромашковім білім серпанку,
Де співає веселий струмок,
Цілу ніч я б пролежав до ранку
Та дивився б у очі зірок.
А життєвий потік млосним пилом
Все стікав би й стікав все мерщій,
Та зірки крізь тумани б світили
Й заливали промінням кущі.
Серед трав соковитих весняних,
Що навіюють шелестом сни,
Я б лежав, і думки мої тьмяні
Розчинялися б в серці весни.
Оригинал:
Николай Заболоцкий "Я воспитан природой суровой"
Я воспитан природой суровой,
Мне довольно заметить у ног
Одуванчика шарик пуховый,
Подорожника твердый клинок.
Чем обычней простое растенье,
Тем живее волнует меня
Первых листьев его появленье
На рассвете весеннего дня.
В государстве ромашек, у края,
Где ручей, задыхаясь, поет,
Пролежал бы всю ночь до утра я,
Запрокинув лицо в небосвод.
Жизнь потоком светящейся пыли
Все текла бы, текла сквозь листы,
И туманные звезды светили,
Заливая лучами кусты.
И, внимая весеннему шуму
Посреди очарованных трав,
Все лежал бы и думал я думу
Беспредельных полей и дубрав.
Иллюстрация: Аркадий Пластов "Юность"
