Приємні спогади нахлинуть,обігріють...
Був я найменшим,сином третім...
Багато довгих років не старіють
Батьків обличчя,на старім портреті.
Були ми малі,горобці полохливі.
Вчив тато рубанок й сокиру тримати.
І ще ми не знали про те,що щасливі.
Дитинство пішло і його не догнати.
Води утекло з того часу чимало.
Вже інші ми люди,зовні змінились.
На наших обличчях посмішок мало.
Такимиж,лиш небо і сонце лишились.
Я день закриваю,мов прочитану книгу.
Бажання є тілу й душі спокій дати.
Очі вологі неначе в відлигу.
Котились сльозинки,хотіли час обігнати...
