День спустивсь, як обрус зі стола
І упав за обрій в сонячній заграві,
Янтарем- смарагдом... аж за край небес,
В золото- рубіновій оправі...
Вслід за тим - наземний купол вкрив
Присмерк із очицями -цятками,
І заморгало мільярдами світил,
У люстерках криниців, ставками
Я закохуюсь, лечу у небеса,
Мудрими Чумацькими Шляхами,
Клишонога там Ведмедиця Мала
Везе Діву злотокосу між плечами...
Я б туди, ведмедице, хоч раз,-
Терезами Правди , як в орелях...
Я б жарптицею увись знялась,
Де немає ліку час у паралелях
Поміж зорі зачерпнути Правди,
У Ковші б на землю принести,
І тоді... Ти- Господи, пізнав би:
Твої діти - не лиш грішники -раби...
---------------------------------------------
Хтось розкидав перли в синім морі,
Азбукою Всесвіту для нас,
У бездонному й безмежному просторі,-
Поміж перлами - землі дороговказ
