Ця постать жінки...Щось незрозуміле
У стомлених і лагідних очах,
В устах, ледь стулених і несміливих,
У ніжних і опущених плечах.
Достойна пензля, жінка на роботі.
У тихій задумі, сама в собі.
А десь, напевно, діти і турботи.
Що невблаганний час несе тобі.
Та я тебе між тих турбот не бачу,
Ти тут уся в своїй земній красі:
Вирішуєш якусь складну задачу,
Чи просто спочиваєш в напівсні...
Десь шаленіє світ в круговороті,
Захмарні мрії десь, чужа земля,
А ти отут уся, вся на роботі,
Я ж за тобою стежу звіддаля.
Чому? Для чого? І сама не знаю...
Для мене ти не жінка, а типаж.
Ти не конкретна жінка, котру знаю,
А образ жінки, вічний персонаж.