Вселенські лови...
Канули у Лету
спартанські леви
й хани-людолови,
і волелюбні скіфи,
і троянці,
і русичі
і запальні хозари...
Розтанули
імперії і Порти
і стали пилом стіни Вавилону.
Улюбленцями долі
колись були
ці глинища, давно вже занедбалі...
І інші уже лащаться
до долі...
А там приречено і їм зникати...
Бо так заведено,
що все зникає...
То що ж
цей невблаганний час
лишає?
Як в пурпурі
призахідного неба
лишає сонце
промені ласкаві,
так вічність
залишається не в славі,
не в січах,
і жорстоких і гарячих,
а в голосах
пташиних і дитячих,
у кожному продовженні живого
життя,
водночас
загадкового й простого,
у хмарах,
що кудись пливуть
над містом,
у помислах
високих, чистих
і у словах поезії і прози,
які тамують і горючі сльози.
Задум хороший.
