Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Ліна Костенко Ви подаруйте своїх слів нам, Ліно,
Щоби маї́ти* ними всі вірші.
Щоб ними оксамитово, перлинно
Торкнутись потаємних струн душі...
Дарунок той ясніє в Ваших віршах...
Ви надали нам повню мудрих дум.
Ми гордимося Вами, найрідніша!
Ви - берегиня слова...
Світоч.
Ум.
* Квітчати
І я так вважаю 
Спасибі Вам велике! 
Ви ж бо - Майстер слова! 
і вчитися... Дякую Вам! 
