( За мотивами української народної казки "Півник і двоє мишенят")
Хтось із поля ніс мішок... з мішка випав колосок. Півник двір свій
підмітав, колосочок той підняв.
– Круть та Верть, мої малята! Гляньте золоті зернята в колосочку
золотім! Що робитимемо з ним? - кличе півник маленят, двох веселих
мишенят. Круть та Верть, їх так зовуть. Вони з півником живуть.
Веселяться скрізь й завжди, грають в довгої лози, вибивають
гопака. То що їм до колоска?
Та прибігли мишенята... Бачать – колосок вусатий! Круть подав
свій голосок:
– Обмолотим колосок!
– Обмолотим! Буде так! — сказав і Верть, його брат.
– Треба нам у дружбі жити! Хто з вас буде молотити?– знову півник.
Каже Круть:
– Не я! Не я! Мені гратися пора!
— І не я! — вже й Верть пищить.Нам і так весело жить!
Колосок півник забрав, обмолотити обіцяв. Коли двір увесь підмів,
колосок обмолотив!
Знову кличе мишенят:
— Ось погляньте, гарно як! Все подвір'я чисте! Зерно золотисте!
Поприбігали мишенята, та не хочуть працювати. Хоч прийшла уже
пора: треба нести до млина!
— Я стомився! — каже Круть.
— Я не хочу! — каже Верть. Допомоги не проси. Сам знайшов, то й сам
неси!
— Часу мало гратись вам? Мабуть, понесу я сам, — сказав півник та й
пішов. Він мірошника знайшов. Там змолов зерно своє. Борошенце
тепер є!
Як приніс його до хати, знов прибігли мишенята. Радять тісто замісити,
пиріжків смачних зробити.
— Хто це зробить? — півник їм.
— Не я ! — Круть.
— Не я! — і Верть. Знову шум. Все вшкереберть!
— Ну тоді зроблю я сам! – сказав півник. Досить вам... Перестаньте вже
кричати. Підметіть хача б у хаті.
Борошенце замісив, пиріжечків наробив. Витопив в печі гарненько, пи -
ріжки вже спік смачненькі... Ой, рум'яні ж, запашні... Ось лежать вже на
столі! У кімнаті сам підмів та й за стіл гарненько сів.
Мишенят не треба звати. Перестали вже й стрибати та хутчіш біжать
до хати.
— Ой, як я вже зголоднів! — сказав Круть й зручніше сів.
— І я їсти захотів, — каже Верть, — мов сто вовків!
А тут півник своє знов:
— Колосочок хто знайшов?
— Ти! — сказали мишенята.
— Хто його обмолотив?
Завертілися хвости і почулось тихо:
— Ти...
Хто до млина зерно носив? Хто тістечко замісив? Пиріжечків наробив?
А хто піч затопив? Пиріжків у ній напік?
Вже в кімнаті сміх притих...
Мишенята:
— Усе ти... Усе ти, рідненький! Ну, хоч дай по пиріжку... Чи хоч на двох
одненький!
Ну, а півник наш мовчить. Та що ж мав казати?
Хто ж захоче лінюхів таких частувати?
РАДА, ЩО ВАМ СПОДОБАЛОСЯ! 
Так гарно!!!Майстерно!!!Буде тішитись малеча!... 
