Вплітав волошки я в твоє світле волосся,
А воно ніжне наче у полі колосся,
І вільний вітер торкається його ніби цілує,
Ти зачарованована була цею красою.
А позаду на косогорі стояли три тополі,
Від вітру хилятся набік,
І віти вгору простягають,
Бо серденько в них теж болить.
Та я ще молодий і серце сповнене любові,
Іще я в силі зловити оту мить,
Щоб запитати в бідної тополі ,
Чим зміг би я тобі допомогти .
Вона мовчить бо віри вже немає,
А вітер виє і листя на гіллі шумить,
І плачуть верби золоті,
До долу посхилялися бідненькі.
Річки скоріш течуть між осокою ,
І журавлі швидше летять на схід,
Душа моя немає вже спокою,
Бо вже нічого тут не можу я змінить.