Ваші очі – бездонні... А посмішка...
Тихий вечір. І тихі слова.
Наші душі про вічне шепочуться,
І кружляє між зір голова.
Не чекала... Про Вас і не мріяла.
Самотою – в туманах доби...
Враз з небес простягла руки синява,
Обняла і сказала: "Люби!
Так люби, немов сходиш на вогнище,
Спали тіло, і душу згуби...
Бо кохання вечірнє – солодкий щем,
Спалах зір на відході доби..."