Кожен рік, чотирнадцятого вересня, я встаю о п’ятій годині ранку і йду по росянистій стежці в садок. Там є невеличка полянка, з усіх сторін оточена вишнями, де я весною і влітку терпеливо вирощував білі, блакитні, ніжно фіолетові, рожеві айстрочки. Поливав їх, проривав, підживлював. Вони всі різні за формою. Є прості, я їх дуже люблю, а є набиті, як піони, що начебто пір’ячком взялися. Це любимі квіти моєї дружини. Я нарізаю букет білосніжних айстр і несу в будинок. Дружина ще спить, а може вдає, що спить. Я цілую її в щічки, в носик, в губки, і вітаю з днем народження. Вона розкриває очі, всміхається, і відразу видно, що їй це дуже приємно. Дружина притуляє букетик айстр до обличчя, і вже не можна зрозуміти, чи це роса стікає з квіточок на її щоки, чи це сльози течуть від щастя з її прекрасних очей. І я, як багато-багато років вже підряд, ще з тих пір, коли ми були студентами, співаю їй пісню «Не могу я тебе в день рождения», яка нам обом дуже подобається. Пісня на російській мові. Але прийшов той зірковий час, коли я став поетом і вже зміг написати свій власний український текст на мелодію пісні. І от, вперше за всі роки, в цей день я проспівав їй нашу пісню на рідній українській мові. Ім’я моєї дружини, до речі, Любов.
Вечором, по традиції, ми прогулюємося вулицею. Тільки-но зайшло сонце, і захід ніжно зафарбувався всіма кольорами райдуги. Біля самого горизонту небо червоне, червоне, потім воно поступово переходить в оранжевий колір, потім в жовтий, потім в зеленкуватий, далі в світлоголубий, в голубий, в синій, у темносиній, фіолетовий, і вгорі над нами в темнофіолетовий. Такі вечори я чомусь називаю єгипетськими. Біля нашого будинку ростуть дві високі тополі і голуба ялинка. Вдень ми майже їх не помічаємо, але вечором вони здаються нам темними вежами казкового середньовічного замку. Повітря ще тепле-тепле, листочки на деревах не ворухнуться. З-за тополі випливає повновидий яскравий місяць і посипає нам доріжку сріблом. Ні, солов’я вже не чути, зате міріади цвіркунів сюрчать нам неповторну музику про кохання і, начебто, вливають у серце заспокійливе щастя.
Я не можу тобі в день народження
Дорогі подарунки дістать.
Але в ночі осінні спроможний я
Своє серце гаряче віддать.
Від твоєї краси я в захопленні,
І тобою, Любов, дорожу,
І на день пречудовий народження
Не один я ще вірш напишу.
Хоча ночі осінні туманяться,
І не чути в гаю солов’я.
Ти до мене так само всміхаєшся
На побаченні, весно моя.
Ти в цей день вересневий родилася,
Моє щастя і вірна Любов.
Цілий рік я за тебе молитимусь,
Щоб з тобою зустріть його знов.
ID:
689478
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.09.2016 13:21:59
© дата внесення змiн: 18.09.2016 14:48:54
автор: Володимир Бабієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
радію за вас))))))))))))))) многія літа! 
