Стою на зламі ночі й дня.
Стою, немов загублена картина.
Художника уже давно нема,
Чи з»їхав, чи умер,
Чи втік без бою.
А малював мене так вміло, над усе,
Так від душі старався,
Немов єдину в цілім світі
Не відпускати рвався.
І вийшло диво - Галатея
З-під кисті несподіваного Майстра,
Що сам злякавсь свого творіння,
Яким так жив і марив.
Й утік.
Так просто і банально.
Утік, щоб може не додумать би чого
Й не закохатись,
Й не помінять …
Нічого.
Сталось.
А я застигла. Стала камнем.
Й не жду нікого.
І нічого.
Стою собі на перехресті
Ночі й дня
Тихенько так
В жару і в холод
І думаю про того Майстра,
Та про його долю.
Бо знаю точно, не змогла б
Така душа заспокоїтись
І вирвать раптом частку з себе,
Й у морі десь заритись.
Стою, не знаю чи щось хочу,
Як та загублена картина.
Проходять люди, дивляться – красиво.
Так вік й злина.
То доля.
10.05.2016
