Дочекайсь мене, хатко,
я повернуся скоро.
Поцілую віконця,
посміхнуся до сонця
й до весняного ранку.
До стіни притулюся,
і, я вірю у диво,
що мов крила здіймуться
твої білі фіранки.
І скажу тобі тихо -
Я люблю тебе, хатко,
і доброго ранку!
А іще попрошу -
обійми мене, хатко -
мені боляче!!! Дуже!!!
Я жити ще хочу.
Я не хочу вмирати.
Тож візьми моє серце,
поклади за ікону,
загойдай мене сном світанковим.
Залікуй мої рани,
зашепчи мої болі,
поверни мені здатність прощати.
Й на твоєму порозі
обірвуться дороги.
Мені нікуди більше втікати.
Бо на світі для мене немає
ріднішого дому, ріднішої печі,
ріднішої хати.
14.01.2008.
