Не знаю, ще коли сюди прийду,
На цю планету грішно- дивовижну,
Коли кохання знов своє знайду,
Почую пісню солов'їну ніжну.
Не знаю, чи залишиться земля
Убрана в зелень, сонце і хмаринки,
Чи будуть колоситися поля
І чи у мирі вродиться дитинка.
Не знаю, хто залишиться живий,
Чи молоді, у кого душі чисті,
Чи буде радісний той світ новий,
І чи, нарешті, знищений нечистий.
Не знаю планів Господа- Творця,
У нього Всесвіт – у руках, планети…
І десь, на іншій, в когось думка ця…
І транспорт, як малесенька комета…
Не знаю, де зупиниться душа,
Якщо вона у мене зріла, давня…
Не впасти б і --не місія чужа,
На помилку тепер не маю права...
Звабливий місяць кличе всіх до сну,
Цілунком сонце будить, зігріває.
Життя проходим школу непросту,
Для чого? Лиш Господь усе те знає.
26 липня 2016
(с) Валентина Гуменюк
Ваш поетичний нарис виповнений внутрішньою чистістю настільки,що хочеться сказати Вам:"Буде!"
Світ буде щасливим,коли намножить чуйні, тонкі душі.
Тоді і проллється мир на нашу згорьовану історію.А поки що ми як полігоні...
палома відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радіймо, доки тут живемо! 
