Велике далеке місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом,
як бурний - не мій - роман…
як плекане кимсь минуле…
Лежиш собі на землі,
до берега пригорнувши
приборкані кораблі.
Годинами старший ранок -
помножений на км,
де серця мого уламок…
де обрій туманом дме
на сопки... такі барвисті…
Барановський спить вулкан.
Далеке велике місто
з очима на океан.
Безмежно чуже за змістом.
За сутністю – течія,
якій – не важлива відстань…
в якій я – опале листя… –
покійна…
і – нічия…
Якщо покійна, то вже не має значення приналежність)
Мені здається, спокійна - було б краще.
Бурний - сказав би Занг: русизм. Українською: бурхливий.
Кораблі не знають про км - у них милі. Хіба що річкові судна, але мова про Владивосток?
Вірш ліг на душу.
Циганова Наталія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да, Владик... о км - надо подумать... а покойная - листья от деревьев, оторвавшиеся - ничьи... и я с Владиком так же... не знаю КАК по другому передать...