Вона казала - От піду у вишеньки
і засміють вас люди на цім світі.
Не вмієте ні жити, ні робити.
Усе грозилась, що піде у вишеньки.
І ні до кого буде прихилитись.
І що? Не так? Холодна невідомість...
Безжально так мені глитає душу
той біль, мені залишений натомість.
Ми втратили. Ми втратили Надію і зв"язок.
Усе збулося, ще й найгіршим чином.
Заквітнуть знову скоро вишні і бузок
там, де вона знайшла собі спочинок.
У вишеньках. У вишеньках вона тепер.
Ходи, шукай, а вже не озоветься.
І мертвим заздрить той, хто ще не вмер.
Бо якось так - і не вмирається, і не живеться...
04.03.2016.
