Чорні брови дарувала мати,
русі коси дав батько мені,
ще обоє учили співати
і веселі пісні, і сумні.
Як щасливе дитинство згадаю,
то черешню я бачу в цвіту
у зеленім шевченківськім краї,
свою неньку струнку й молоду.
Я думками в часи ті полину
у село, що втопало в садах,
пригадаю бузок і калину
та дві вулиці в пишних хлібах.
Пробіжуся старими стежками
від ставка аж до Терси і в гай,
потім луками поміж стіжками,
де цвіли ковила й молочай.
Вже немає давно ні хатини,
бо убили совіти село,
та у серці мала батьківщина
і усе, що в дитинстві було.
У сімнадцять пішов я по світу
щастя-долю для себе шукать,
зміг давно вже здобути освіту
і у місті людиною стать.
Та куди б не закинула доля,
все ж були у душі вони й є -
ті дві вулиці посеред поля,
те Шевченкове рідне моє.
14.06.2016
