Відчуваю, що усе це відбувається не зі мною. Усе повністю. Секунди, хвилини, години не мої, дні не мої, місяці не мої. Роки не мої. Не мої 35. Спостеріг це давно. Очікував і бачив, що вони не мої, але жив їх, як свої і як міг. Осягав усю глибину чужого і незрозумілого життя, наскрізь просякнутого чужого настрою, чужого розуміння ситуацій, чужих реакцій на події. Постійно відчував, що то не моє. Я би так не сказав, я би так не вчинив, я би так не подумав. Я не міг обрати таке рішення, я не міг так відреагувати на ситуацію, я не міг так занепастити усе добре у собі – дійсно, то не моє життя і не мої дріб’язкові проблеми. Бо ж як можна після розмови з кимось, аналізувати ту розмову і чітко і ясно розуміти, що сам я мав сказати по - іншому. Зовсім інші слова і акценти. Бо ж маю іншу логіку, тому і мало бути сказано по - другому. По - моєму.
Життя проживається на чужій роботі та в чужому одязі. Я б не одягнув тих краваток – піджаків. Я б не працював у тих конторах – офісах. Я би не хотів би авто, а хотів би мотоцикл. Я б не хотів коротку стрижку, а довге волосся і пробите вухо. Одягати легкі светри і рвані джинси, заношену косуху. Сідати на мотоцикл і їхати не у справах, а просто так, без цілі, на покатушкі. Чи ж я то проводжу нудні переговори в нудних і затхлих жадобою переговорних, намагаючись заробити фантастично великі гроші, фантастично грошовитим компаніям. До того ж постійно труситися за ту роботу, яка дає можливість виживати. Хвилюватися, чи відповідаю я високому рівню менеджера, чи тягну я ту лямку, чи справляюся. Проводити нудні і ні про що збори в кабінетах, мотивувати людей заробляти все більші і більші гроші компаніям, собі ж лишати лише постійну зайнятість і відсутність часу для того щоб подивитися у небо.
Просто подивитися у небо. Побачити хмари. Їх неймовірні скупчення у фігурки вигадах звірів. Помпезні панорами неосяжної краси небесних міст. Повними грудьми дихати. Лежати на спині і дивитися у небо. Мрійливим станом наповнювати свою свідомість. Щомиті вірити у Бога. Щомиті любити рідних. Щомиті про них пам’ятати. І цінувати, цінувати, цінувати життя. Єдине і неповторне, моє і тільки моє життя. В косусі і на мотоциклі. З вірою і любов’ю. І наповнити свою свідомість тією любов’ю, щоб можливо у іншому житті чи іншому вияві мене, жити своє життя. Із своїми проблемами і клопотами. І відчувати щастя від того, що живеш своє життя і можеш жити так як хочеш. З повними грудьми свіжого повітря.
