Гойда, гойда, гойда-ша...
Чи там тіло, де душа?
Чи там тепло, де живу?
Чи прийдеш, як позову?
Уві-сні чи наяву
пішла киця по водицю -
впала слізка у траву.
Впала друга, третя, п"ята...
Як так жити і ховати,
як забути-забувати?
В лісі є зелена хата
Там поснули ведмежата.
Може й біль там свій присплю.
Люлі, люлі, люлі-лю.
Вийду боса на ріллю
та й піду грозою,полем...
Поле-болем, полем-болем.
Переплутала? Ба ні!
Не згорає біль в вогні.
Гойда, гойда, гойда-ша,
тіло спить, а де душа?
Гойда, гойда, гойда-ша...
Крізь громи і блискавиці
пішла киця по водицю.
Може впала, може ні...
Рідне серце у труні!
Падав сніг на поріг.
Кіт зліпив собі пиріг,
заховався під плащем.
Киця мокне під дощем!
Гойда, гойда, гойда-ша
Не там тіло, де душа!
Раз, два, дерева.
Три, чотири - в серці діри.
П"ять, шість - мало сили.
Я живу, так як навчили.
Гойда, гойда, гойда-ша
Не там тіло, де душа.
26.11.2015.
А це вже кожен сам собі вирішувати має, де зерно, а, де полова...
Di Agonal відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Бачу, Ви й не зрозуміли. Тут кожне слово має значення. Якщо втрачали когось, дорожчого за власне життя, то зрозумієте. Може пізніше. Таке не забувається. Я втратила людей, від котрих чула ці віршики. Так вони колись розважали мене. Якби вони прочитали цей вірш,то він для них був би переповнений змістом.Просто - Ви чужа людина і тому для Вас це не що інше, як полова. Так і має бути. Після втрати залишаються спогади.(Може не у всіх) Надто яскраві. Достатньо гострі, щоб препарувати мене до моєї смерті. Кожен такий спогад може викликати фізичний біль.Я підсвідомо намагаюсь цими віршиками повернути собі спокій, яким зобов"язана тим людям. Тільки тепер ці віршики для мене набули нових, сумних відтінків. Двері залишаються дверима до тих пір, поки знаходиш за ними бажане. А коли за ними нема бажаного - це не двері, а кришка. Це все пізнається і проживається. А доти - може і полова. Бажаю Вашим предкам вічного життя, щоб ви ніколи їх не втратили і не дізналися про існування подібної полови.