Хліб і тіло невидимі руки ламають.
Криваве вино окропляє рядно землі.
Гудуть поїзди, безупинно гармати стріляють.
Снують духи і душі в густій імлі.
Місто із сотней вождів і режимів.
Бачило стільки смертельних двобоїв,
Пережило не одну скривавлену зиму.
Гоїло рани, гартувало героїв.
І хто став би на захист, якщо не ти?
Хто ще так здатен вірити й берегти?
Хто крізь залізо і дим йде до мети?
Хто став би на захист, якщо не ти?
Тільки ти можеш воскресати, тільки ти
Можеш у бій за собою вести,
Дихати в морі, на суші плисти.
Тільки ти можеш воскресати, тільки ти.
І коли все погасне й скінчиться,
Як ти далі житимеш без свого меча?
Чи зможеш горіти й іскритися,
Не шкодуючи іншому свого плеча?
Чи зможеш позбутися своїх гріхів?
Чи зможеш річку вбрід перейти?
Чи зможеш вигнати демонів й духів?
Чи зможеш спалити усі мости?
Чи зможеш сам пережити цю зиму?
Чи зможеш не розчинитися в сірій юрбі?
Чи зможеш ти підкорити найвищу вершину?
Найвищу вершину в самому собі.
