Верба мені шепче: бери мою силу.
Я її не чую, все кую без ліку сердешні надії,
Марні сподівання, тишшю плідні мрії,
На холодних гіллях зрошені дощами,
Мороззю прикуті зимовими днями,
Місячною ніччю, до дум вкрай стривожених,
Під ледь чутним сяйвом зір, під небо скошених.
А вербонька вірила, у мене все вірила..
Слабкі мої думоньки поганії віяла,
Мене все голубила рідними вітами,
Від страху тікаючу, від долі захилену.
Цвіли в полі маки, серпневі та сонні,
Красу поскидали в осінньому лоні
Могучі дуби та ласкаві берізки,
А далі морози, кусючі та рІзкі.
А тут весна стала...квітом взялись очі,
Верба загордилась, Мовчала пів ночі...
А під ранок гіллям росами струсила,
Я до пір тих, змучена, думами боліла,
А верба не тішила, мовчала, не мліла.
Захололо тужно серце, опустила вії-
Підвелась я мовчки, до верби схилилась,
\"Вербо моя мила, ти мені плекаєш у серці надії,
Чом до мене стихла, чом без слів зжурилась?\"
А верба тривожно вітами прикрилась
\"Я плекаю сподівання, а ти з горем зжИлась,
Я тебе голублю в тугу - ти слізьми морилась,
Я віддала свою силу, віру і надію,
А ти зморюєш стражданням свою власну мрію.\"
Відвернула довгі коси, їх омили срібні роси,
Відпустила мене, рідна. І думки мої болючі
Вже травневий вітер тужно носить.
ID:
659493
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 14.04.2016 11:39:06
© дата внесення змiн: 14.04.2016 11:39:06
автор: Інесса Авєріна
Вкажіть причину вашої скарги
|