"Відмикаю світанок скрипічним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день, як нотну сторінку вічності"
Ліна Костенко
(довільний переказ вірша І. Буніна
"Бледнеет ночь")
Зникає ніч... Туманів пелена
в долині молоком біліє,
звучить гучніше лісу глибина,
і обрій сонечком зоріє…
Довкілля спить... Повітря, як вино,
я з кожним подихом хмелію,
весна парфумить у моє вікно,
і я від щастя шаленію!
Вже скоро ранок, відлітає сон,
В кімнаті тиша не шелесне,
Я крадькома виходжу на балкон,
Чекаю, поки день воскресне…
***
Иван Бунин
Бледнеет ночь... Туманов пелена
В лощинах и лугах становится белее,
Звучнее лес, безжизненней луна
И серебро росы на стеклах холоднее.
Еще усадьба спит... В саду еще темно,
Недвижим тополь матово-зеленый,
И воздух слышен мне в открытое окно,
Весенним ароматом напоенный...
Уж близок день, прошел короткий сон —
И, в доме тишину не нарушая,
Неслышно выхожу из двери на балкон
И тихо светлого восхода ожидаю...
1888