Перекажи мене, як казку, до кінця.
Почни спочатку. Я без розділових знаків.
Без тіла, крові, без пониклого лиця.
Лише душа, яку несли на крилах птахи.
Вдивляйся в мене і вдихай мене усю.
Збери в долоні ще невиплакані сльози
І одягай мене порівняно митцю,
Вплітай ЛЮБОВ (з великих літер) в мої коси.
Як прийде час і ти побачиш, що зросла,
Почну ногами відміряти відстань. Тихо
Ходи навшпиньки, друже, по моїх слідах
(бо лід тонюсінький такий! Скресає крига).
І як тонутиму (тонула, пригадай!)
Хай все відчую на межі життя і смерті
Не дай втопитися мені, не покидай.
Ходи за мною, як блукають паралелі.
І не тікай, як перекажеш про зневіру!
І не суди нікого, Бог тебе не судить!
Прийми таку мене – похмуру і безсилу.
Постав три крапки у кінці...
МИ далі будем.
гарна казка... і цікавий хід - переказати себе, як казку... 
- без розділових знаків... 
Браво!! Дуже сподобалося. Спасибі Вам, пані Ліно, за гарні рядки. 
