розказати, як справи у мами,
як не сплю ночами,
чи про те, що в північне місто нарешті прийшла зима?
могла б написати, що все погано,
та це не так.
я жива тут.
побут мене ковтає, часу страждати давно нема.
губиш себе у беззвучному пульсі міста,
живеш інертно, від входу до виходу,
від серця і до дверей.
життя губиться в цій рутині,
не відчуваєш, не мислиш, і не сприймаєш,
що скоро прийде кінець зими,
що юність до тебе мчить, яку не бачиш.
що гірше - не хочеш бачити.
я можу писати красиво, що жити без тебе - мука,
та ми знаємо, як усе в Колесі й колі,
звичайний хід - мертвим - землю, живим - життя,
змінити тут щось безсилі ми.
ми не знали турбот, до часу, коли біда не прийшла,
як завжди, не сама, - з ножем.
все було чудово, ось тільки зима,
у якій вперше немає тебе. фінал.
я занадто багато тобі пишу.
мої листи - у фантомах, тінях, старих будинках.
мої слова - німим.
почуття - для мертвих.
серце - знекровленим.
мільйони слів, що не будуть лежати в скринці,
в сповіщенні, виклику з пошти.
що гірше - крізь них пробивається
у кожному звуці
"ніколи".
"ми" наділили міста душею,
зараз же "я" зустрічає порожні вулиці.
пам'ять про щастя - жахлива ноша,
все вищесказане - демагогія і відсутність сенсу.
весь посил - в до болю банальній фразі:
я скучила за тим,
чого ніколи не буде
ще раз.
ID:
635643
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.01.2016 02:03:51
© дата внесення змiн: 14.01.2016 02:03:51
автор: Lucubratiuncula
Вкажіть причину вашої скарги
|
