Ця осінь мене цього разу не гріє.
Невже лиш мене?
Хтось жовтому листю і світлу радіє,
Я ні. Це мине?
І сутінки перші приходять нізвідки -
В туманнім димку.
Я вперто сиджу в почуттів моїй клітці,
Вона на замку.
Ти перша кого до безумства кохаю
Це сумно і все ж,
Ти кажеш пройде, та ніщо не зникає,
І біль моя теж.
Проходить усе, це звичайно відомо
Ось, осінь, зима.
Та тільки у серці невимовна втома
І щастя нема.
Калюжі, морози, летять в невідомість
Крилаті птахи.
Я знову свій спокій залишив у чомусь.
Або навпаки.
Відчути, проникнути, стати собою,
Покинути все.
І може тепло ніжне сонце з весною
В цей світ принесе.
А зараз лиш листям запльовані стежки,
Самотність, вино.
І те, що на вербах сріблясті сережки
Мені все одно.
Я все передумав - про тебе, про мене,
І може про нас…
Думки облітають мов листя із клена
В останній вже раз.
В дощах мимоходом розтанули звуки,
В морозах – туман;
Печаль наче поле, дерева мов руки,
Життя лиш обман.
Хрипить і скандалить розпатланий вітер
В трубі димаря.
Хтось може і здатен тебе розлюбити,
Та тільки не я.
Колишиться листя в рожевих долонях
Задуманих вод,
І сонце останнім промінням проводить
Лісів хоровод.
Злетять листопади і все що є в світі
В очах промайне
І осінь, і листя, і здатність любити
Зі мною мине.
Мине непомітно, як сонячний травень
Як юність моя.
І хтось знов пройде між птахів щебетання
Та тільки не я.
"біль" – чоловічого роду; "листям запльовані" – меланхолійне, декадентське світобачення; "колишеться" – втім це слово тут не зовсім відповідне; "проводить" – теж тут неточне; передостанній рядок не годиться
teodor_85 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за те що читаєте, вказуєте на помилки. Самому інколи важко їх помітити. Подумаю як виправити.
Кохання буде жити в будь якому разі- воно це не лише то що у нас в голові, вона матеріальна і не одне кохання в світі не пройде безслідно, навіть найдрібніша...
teodor_85 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук. Хоча, мені здається, що кохання помирає разом з нами (а часто і раніше нас). Воно ж частина нас, як і всі інші почуття.
