Осінню зігрітий, в кленовій дрімоті,
Над землею тихо, падав і кружляв
Лист простий і жовтий, він свої висоти
Непомітно, легко та навік лишав.
Ти дивилась мило, ти дивилась просто
На його незвичний та чудний танок,
Він же цим пишався, він прибавив в рості
І в небес блакиті заплітав вінок.
Цей вінок із інших, також сонних зірок
Не космічних правда, та високих теж,
Танцював для тебе, під сонет сопілок
Той сонет, що осінь розлила без меж.
Цей листок із клена, пролітав над садом
Де весною пташки вигравали спів,
Він любив їх трелі, тільки листопади
Відібрали в саду ніжність голосів.
Лист такий яскравий, весь такий чудовий
Наче твої очі, зіркою проплив,
Що ж тут ще казати, він зі мною в змові
Так як я ці очі, ніжно полюбив.
Бачив лист цвітіння у дібровах літніх
Бачив попіл сонця, вітру передзвін
Та в тепло, що ллється із очей привітних
Невідступно й вірно закохався він.
Падати несила, тож він в танці кружить
Віддає останнє, що лишилось в нім,
Він бо точно знає, що в лісів заслужить
Свій такий затишний, хоч останній дім.
Жде його домівка, там де спить підсніжник
Він його обміне і зігріє сни,
Цей листок кленовий в перемети сніжні
Дасть дожити квітці до тепла весни.
Тільки доля інша жде листок цей милий
Над тобою в танці сили знайде він,
Вітрові підставить свої жовті крила
Щоб упасти плавно до твоїх колін.
Ти ж за його вірність, все що не збулося
Подаруй для нього, цей кленовий лист
Наче зірку щастя заплети в волосся,
Хай він там забуде про негоди свист.
Він зігрітись хоче, дай йому озерце
У очах чарівних, сонце засвіти -
Приласкай так ніжно, притули до серця,
Бо для нього в світі найдорожча ти!
Лист забув про співи і лісів розмови,
Все що в білім світі він раніше чув,
І знайшовши щастя це просте кленове
Біля твого серця він навік заснув...
