Чи ви дивилися в змарнілі очі матері,
Яка ховає зранене дитя,
Яка сама, немов би смертю страчена,
Розп‘ята відчаєм, стоїть заледве лиш жива.
Чи ви торкались домовини чорної,
А чи кидали жменями землі,
Чи ви ковтали сльози в горлі зболені,
Та ні, ви навіть поряд мовчки не пройшли.
Ви тільки здалеку кричали: Слава Вічная!
І все навчали, як любити їй життя,
Чи ви спитали, як вона безгрішная
Втрачає розум кожну ніч сама.
І лишень зорі їй пророче посміхалися,
А зимня хура цілувала їй ступні,
Вона сама босоніж, з перепонами,
Несла хреста, який ви їй дали.
