Збираю спогади свої,
Вони розкидані у серці:
Блискучі, кольорові скельця,
Ховають почуття за дверці,
Можливо, навіть і твої.
Солодким голосом у сні
Ти знов цілуєш мою ніжку.
Ні, не зникай, побудь ще трішки -
Я прокидаюся у ліжку
І дуже холодно мені.
Шукаю погляд твій палкий,
Щоб знову в ньому розчинитись,
Солодким яблуком налитись
І соку з губ твоїх напитись.
Для мене ти один такий.
Але між нами є межа,
Яку пройти немає сили.
Я відчуваю твоє тіло,
А, ми ж нічого не робили.
І світ на кінчику ножа.
Ти обійми мене так сильно…
Я в почуттях своїх – не винна.
Тобі, можливо, й ранувато у спогади пірнати.
Про вчора не гадай-воно навік зів'ло,
про завтра не журись- воно ще не настало,
сьогоднішнім живи-воно таке чудове,
ти молода, тому тобі відкриті всі дороги...
Юна Леді відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваша цінна порада,
щиро до душі мені припала.
Словами не описати,
краще діями буду чаклувати.