Гість міцної статури не звертаючи уваги на сусідні столики попрямував у правий куток до крайнього столика. Ввечір був теплий незважаючи на те, що за вікном гуляв далеко не липневий вітер. Чорне пальто і витриманий стиль одягу чоловіка показував не тільки його високий матеріальний і їєрахічний статус, але й очікування на когось, когось особливого. Чому просте кафе, а не розкішний ресторан? Офіціантка не мешкаючий підійшла, привіталась, запропонувала винну карту - все як завжди.Все як завжди - він тут частий гість, він так давно ходить судю, по суботам, що я будучи свідком цього всього, навіть не пам*ятаю звідколи то. Гість замовив стейк, салат і трошки червоного вина, подвійну порцію - все як завжди.... Але тільки для нього. Катріну я бачив сьогодні вперше, і до кінця дня вона була дуже змучена. В мене закралось дуже болюче відчуття підійти і сісти за столик до гостя якого я давно знаю, проте який не знає мене. Чому так? Просто інколи таке буває. Замовлення було швидко приготовлене, навіть дуже. Все красиво було розкладене на два прибори і коли вимкнули світло і запалили свічки(таке я бачив тільки в цьому кафе) атмосфера переносила сидячих в залі в казку..... Не всіх....
Закінчивши їсти гість встав, одягнув пальто і пішов, але не дійшов до виходу він розвернувся і підійшов до Катріни і тихенько шепнув на вушки: "Наступного разу, будь ласка, на один прибор..." і пішов.
