Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Людмила Іванець: Рік тарганів. Монолог невідомої - ВІРШ
logo
Людмила Іванець: Рік тарганів. Монолог невідомої - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії
Бібліотека
України| Поети
Кл. Поезії| Інші поет.
сайти, канали| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Рік тарганів. Монолог невідомої

Людмила Іванець :: Рік тарганів. Монолог невідомої 
Хижі птиці летять зі Сходу
На червоному тлі пожеж, –
Бачу, бачу Твою Голготу
І звідціль, з моїх мертвих меж.

Скитський вітер гуляє й нині,
Як тоді, пам’ятаєш Ти?
А степи Твої знов – пустині,
Хіба тільки нові – хрести. 

Євген Маланюк «Псалми степу»



Чи нормальна я людина? Хтозна. Збоку, може, зрозуміліше, у дзеркалі не видно. Треба ще профіль на Фейсбуці подивитися. Там я гарненька. Посміхаюся Ведмідь-горі, а вона – мені, хіба що лапою не маше. Хвалюся подорожами, морем, сонцем і надзвичайно яскравим святкуванням Нового 2013-го року – того, що вже минає. Самостверджуюсь, як то кажуть.
Ні, звісно, я помірковано нормальна, зараз це найвищий ступінь, ліпшого не буває, просто трохи з тарганами. Але я люблю своїх тарганів. Люблю Крим – світ у мініатюрі, музей просто неба, орден на грудях планети Земля. Копію давнього Раю. Люблю футбольну команду з рідного Харкова, особливо – одного футболіста, якого наша торсида охрестила Першим після Бога. Він живе в мене на поличці в рамочці, я йому підморгую, коли виграє, й погрожую виколупати з тієї рамочки, як влупить повз ворота. Не виколупаю. Колись уже наважилась, а він образився й забив, мабуть, найвизначніший гол у своїй хиткій кар’єрі. Довелося повертати фото на місце. Добре хоч не молюся на нього. Поважаю другу заповідь, сахаюся слова «кумир». Нема в мене кумирів. І роботи поки що нема. Бажаю, щоб була, але не бажаю працювати абиде і йти кудись оббивати пороги. Розмістила в Інтернеті резюме, сиджу й чекаю. Горда. Тітка мене пиляє – у моєму віці годиться десь себе прилаштувати. А то я не знаю. Просто «прилаштовуватись» не хочу. Мої таргани з мене сміються. А може, плачуть, я не прислухалася.
***
Я – дивне покоління. Невідомо, чи можна сказати «ми». Хто такі «ми»? Діти шалених дев’яностих – це ж та сама жахлива сучасна молодь. Чи то зовсім втрачена, загублена десь «на районах», анічим не зацікавлена, анічого не здатна цінувати, ані на що не гідна. Чи то від природи кмітлива, але з порожніми файлами, скоріше віртуальна, ніж реальна, скоріше посткультурна, ніж нащадок колишньої культури. Яка не спілкується з батьками, тому що батьки не спілкувалися з нею – не встигали, тяжко працюючи обо не менш тяжко переживаючи нову епоху. Але ж я ніколи не відчувала себе дитиною 90-х! Мій рік народження – 89-й, рік Золотої Змії, чим я ще з дитинства аж надто задоволена. Народилася б трохи пізніше – була б Коняка. Каталася на конях, начебто подобалося, та люблю змій. Не бачила інших людей, що, як я, волають на плазунів від вужика до анаконди: «Боже, какая прелесть!!!». Набридала оточуючим нескінченними розмовами про цих рептилій і навіть вигадала власне свято – День Змії, здається, 26 серпня. 20-го в мене був День «шарик-бола». До речі, чого це я так і не знайшла своїй грі повітряних кульок українську назву, на відміну від англійської – «balloon-ball»? 
Насправді мовної проблеми для мене не існує. «Закон КК» мені не потрібен. Я пішла на російське відділення тому, що там навчали видавничій справі. Змалку ж залюбки бавилася двома абетками в картинках. У російській – казкові герої: Шамаханьска цариця, Хазяйка мідної гори тощо. В українській – баштани, лелеки, дівчата у віночках. «Буква Є – яка вона? Наче скибка кавуна». «На осоння змій повзе, вигнувсь він, як буква З» (ти ба, і тут змій!). І в кінці – «Прощання з лялькою»: «Спи, моя крихітко, в теплім куточку, я вже до школи йду з дитсадочка». Мене це зворушувало й водночас обурювало: чого треба обов’язково прощатися? Перший клас – не кінець дитинства і тим паче не кінець світу! Чому, до речі, Міленіум дехто сприймав як кінець? Я раділа, що я – його сучасниця, раділа, що Змія за гороскопом. Ну все, все, більше не буду. А то хтось подумає, що й мене вкусила якась маринована гадюка.
Ще одна окраса тендітної пори – атлас «Мир и человек», 1990-го року. Відчиняти вікна у великий світ – це моє. Лічити планети Сонячної системи. Збиратися відвідати Америку, бо там водиться пухнаста лисичка песець. Розглядати національні костюми мешканців п’яти континентів та впізнавати «Нашу Родину на глобусе и на карте». 90-й рік. На мапі – СРСР. Купа природних зон, вибачаюся, але в пустелях і напівпустелях – знову змії. Таргани чекають у гості гюрзу з піщаним удавчиком. Вони теж пострадянські. Це наше минуле, наші гени. Наша кров. 
Я – останній акорд попередньої ери. Переспівую Віру Полозкову: «Непонятно, что с тобой делать, ребенок восьмидесятых. В голове у тебя металл, а во рту ментол». Металу – нема куди подіти. На стіні висить шкільна срібна медаль. У телевізорі – «Метал», той, який FC-MKh, брязкає багатьма бронзовими й також срібною – здається, наче якраз моєю. Нашою з Марком. Бо це ми її зробили. Я вболівала, він бігав. Йому не зараховували голи – я переймалася. Його забували на лаві для запасних – я ненавиділа отих недолугих керівників нашого футболу. У Києві брязкіт заліза. Ні, почулося, просто новий мітинг – людям не до вподоби зрив підписання угоди з ЄС. На мій День народження за святковим столом тато дивиться новини. Здався йому той Майдан. 
Кажуть, Майдан не здається.
***
«Пожелай мне удачи в бою!». Я не мітингувати, моя мета – втриматися на раптово знайденій роботі у видавництві. Протестувальники хочуть вигнати Пахана. Пахан хоче вигнати їх з Майдану… 
Вдалося вирватися з авралу й зустріти Новій рік у Лівадії. Дорогою до узбережжя вгледіла білі хмари на гірських схилах. Чудернацьке, чарівне видовище. Таки потрапила на Царську стежину, вкотре побачила Ялту, освідчилася Чорному морю й пообіцяла повернутися. Адже я завжди поверталась і вже запланувала влітку Партеніт. Засмутив лише бенкет. П’яні туристи з Єкатеринбурга, російські куранти під російський гімн до російського свята – й невиразний феєрверк до українського аналога. Із патріотизмом не склалося, з дискотекою чомусь теж. «Как встретишь, так и проведешь»?
***
Тато лякає громадянською війною. Він полюбляє таким лякати. Я давно боюся війни, та ж не громадянської в Україні. Які б ми не були, подібний маразм у нас неможливий. Поділ – штучний, пристрасті – підігріті на газовій плиті, тому до громадянської не дійде.
Треба висвітлювати події сочінської Хтовпередниці. Пардон, Олімпіяди. Отже, треба дивитися церемонію відкриття. Подивилася. Не надто й цікаво. Знаючи амбіції РФ, гадала, що розмах буде більшим. Медведєв зі мною солідаризувався – взагалі заснув. Ще й кільце з ґанджем. Те, що за Америку. Чи випадково? Невибагливим колегам шоу сподобалось. Головний редактор каже, що любить Росію. Я значно більше люблю Пітер – місто екстремумів. Пам’ятаю, 2012-го в Петергофі вуличні музики заграли гімн України. Тоді я чи не вперше щиро зраділа цій мелодії.
На Майдані кров і численні жертви. Влада затулилася людьми від людей. Багато хто зі співгромадян жаліє «беркутівців». Собача професія – захищати чортзна-кого, гинути невідомо за що. Майданівців звеліли не жаліти – вони ж кидалися коктейлями Молотова. Провокаторів до уваги не беруть. Проте гудуть розмови, що з дахів по Майдану стріляли снайпери. 
Хвиля любові до Батьківщини промайнула – таки приємно, коли наші стоять на верхівці п’єдесталу – й кудись поділася. 
Закриття Хтовпередниці «Перший національний» не показав. І фіґ би з ним, якби про це не писати. Господарі турніру зненацька виграли. Пахан утік, з’явилися чутки про російські війська в Криму. 
Нашим паралімпійцям заледве дозволили взяти участь у змаганнях. Свої ж посадовці. На знак протесту проти анексії півострова українські спортсмени з безмежними можливостями затуляють долонями нагороди. Перемог багато, нагород теж. А їх затуляють. Трансляцій майже немає. Я серджуся. І боюся референдуму. Втрачати Крим – це занадто.
Паралімпіаду завершено. Росіяни й там перші. Ми – майже рекордсмени. Фантасмагоричні 97 відсотків Криму «за» втечу з України. Зажадали було Суверенної Республіки. Та вона сувенірна, як мої магніти на холодильнику. Вона йде до Росії. Я зовсім забула про День поезії. 
Наша кафедра російської мови адресувала листа президентові РФ, щоб він не вломився рятувати «русскоязычных» харків’ян, бо жодних проблем із цим нема (і без зовнішньої допомоги не виникне). Представник кафедри російської літератури публікує на Фейсбуці фотожаби: «Зловживання Росією шкодить вашому здоров’ю».  
Паніка. Може, й на нас чекає референдум? Об’єднаємось із Великим Братом. Марко вже там. Марко подався до казанського полону, його команда вкотре ним знехтувала. Пітер, КВК і «Що? Де? Коли?» на Першому каналі – теж у Росії. Складемо їм компанію? Таку нісенітницю я з переляку обмірковувала кілька днів. Українка, блін. Потім щось тріснуло. Певно, увімкнулася Україна.
Я давно втовкмачувала всім охочим: ЄС – не такий страшний звір, як МС. Наразі до Європи нас усе одно ніхто не візьме. Путінська ж Росія за слушної нагоди проковтне нас і не подавиться. Хіба що перед тим скаже, що ми отруйні й не відповідаємо її стандартам. Інтуїцію можна заглушити, приспати, збити з пантелику, тільки не перефарбувати. Втім, пропоную антипараноїдальну поправку: моя країна завелика для братніх апетитів. Подавляться.
***
Тут не буде згадок про найпотужнішу панічну атаку. Коли таргани видерлися на стелю і попадали звідти цілими ґронами, ніби під впливом якоїсь психотропної речовини. Інтернет повідомив про вибух у харківському метро – з глузду блискавично з’їхала мало не половина мегаполісу. Хтось злякався за близьких, а я – от же ж егоїстка! – за власну безпеку, імідж України як мирної держави й недограні матчі Прем’єр-ліги. Відкинемо це, адже я забула, коли саме воно сталося. Не забула лише, як наступного дня мана розвіялася. Таргани оклигали і здивувалися своїй ганебній поведінці.
***
Сподівалася поїхати на травневі свята до Святогірська, але під Слов’янськом почали стріляти. В Одесі відбулося криваве зіткнення проукраїнських і прокремлівських осіб, сепаратисти забарикадувалися в будівлі, де й згоріли. Російське телебачення твердить, що там когось з’їли – чи то живцем, чи то попередньо підсмаживши. Це влізає в голову й може залишитися десь на підсвідомості. Це не можна вигадувати ані на повний шлунок (бо виверне), ані натщесерце.
Обрали нового президента. Ми з мамою не обрали жодного. «Сарафанне радіо» розповсюджує фейки: кожен другий кандидат – агент Кремля. А якщо кожен перший і це не фейк? Наші голоси залишилися нам, я лише написала про вибори фейлетон. Натомість розпочала серію статей про Мундіаль. Під час ЧС, тобто Чемпіонату світу, відпочиваємо від НС, тобто надзвичайних ситуацій. Бо футбол дивимося частіше за новини.
Бельгія забила у російські ворота. Наш коментатор не втримався і сказав: «Ла-ла-ла-ла». Розвеселив.
Німці – тетракампеони! А якби Гітлер побачив їхню національну збірну, де ще спробуй пошукати арійців, мабуть, вдруге наклав би на себе руки. Хоча тепер у світу нове войовниче опудало. Новий фюрер – з КДБ. І новий Волдеморт, хай йому чорт. Базікали, що схожий на Доббі. Помилочка вийшла – Доббі був добрий.
За три місяці донецько-луганська бійня набрала обертів. Російська (буцімто нічия) техніка, БТРи, буки, гради. Проти неї – наші з іржавим залізяччям. Нема у нас армії, нема зброї. Нема Криму і Сходу. Сонце зачепилося за гілляку й не знає, чи прокинеться на тому сході завтра.
***
Таврійська Атлантида формально загинула, а вітчизняний Стоунхендж є. Нічого, що зветься «Кам’яна могила». Брили здоровезного каміння посеред степу, скіфські баби, напис «Обережно, змії!» (втім, жодна не виповзла). Тут творили свої таємничі ритуали давні зниклі народи. І наші власні пращури. Біля капища я загадала бажання про повернення Криму. А ось цілющі джерела викликали дивне відчуття. Наче святі Пантелеймони захотіли висмикнути з мене якогось біса. Я не Путлер, в мене лише таргани. Але вони вже думають українською. Вони розумні – таргани й дельфіни. І щури, кажуть, теж. 
У караїмському кафе на музичному каналі співав хлопчина з блакитними очима, що зняв свій кліп у Коктебелі. Азов сердився, накочував на узбережжя гігантські хвилі. Накупалася тільки наприкінці подорожі. 
А для декого авіаподорож стала фатальною. ДНРи підбили малайзійський боїнг. Тепер тролі горлають: це Україна збила, щоб кинути тінь на Росію! Не важливо, що й так темрява суцільна. Припустили навіть, ніби лайнер навмисне перевозив трупи. З речами, документами. Серед інших – дитячі трупи. Усе – щоб ВВП свиню підкласти. Що вживають ті дімикісєльови, на яких «колесах» сидять? А публіка їм до рота заглядає. Такий собі Орлуша написав реквієм за літаком, Лія Ахеджакова його озвучила – користувачі Рунету мало кров’ю не плювалися. Орлуша для них – погань й Ахеджакова – погань. Й акторського хисту зроду не мала. Ти диви. Нині Божий дар вимірюється політичними вподобаннями. Чи завжди вимірювався, а ми, дурні, не помічали? Ми багато чого не помічали.
«Я – виновен, потому, что русский», – каже Орлуша. Усе людство винне в тому, що втратило пильність, дозволивши оточуючим втратити людяність. 
Одне питання мене мучить: чи у глобальній павутині засідають фінансово простимульовані тролі, чи це ідейні зомбі? Дії перших хоч якось можна пояснити. А через других страшно. Невже хтось щиро згоден з усім цим брудом, з атмосферою люті – звірячої, гіршої за звірячу? Із тим, що треба знищити Україну, аби переплюнути Обаму.
***
Якщо викидаємо гроші на вітер, то він має бути попутним. Зустрічай, Адріатико, я лечу до тебе! Тиждень промайнув середземноморською казкою: солоне море, каньйони гірських річок, найпівденніший фіорд. Гаряче сонце й вузенькі завулки зі списку ЮНЕСКО. Смачнюча кухня. Шукати пульт від телевізора немає часу й бажання.
Усі українці, яких вітер також сюди заніс, зізнаються, що шукали альтернативу Криму. Чорногорія – щось дуже подібне. Гіди тут люблять росіян. І полюбляють скаржитися. Чи то щоб не зурочити своє досить гідне життя, чи то й дійсно впевнені, що живуть погано. Албанці не скаржаться. На вулицях повно жебракуючих ромів, їхні замурзані діти сплять просто посеред натовпу туристів, а як прокинуться – просять у чуйних іноземців грошей. Втім, албанці купують дешевий одяг власного виробництва, який після експорту до Італії стає дорогим дизайнерським. Запроваджують шенгенські візи, але домовляються із сусідньою Чорногорією про безвізових екскурсантів. Коли їм розплющилися очі на покійного диктатора, вони повалили його пам’ятник й тягали по землі. Ці «дикуни» були надто вражені абсурдним минулим, щоб виявляти повагу до нього. Зараз вони реставрують старезні будинки. На місці монументального Ходжі – непереможний Скандербег, що не одразу дізнався, якого він роду, а дізнавшися – став національним героєм Албанії. Я сфотографувалася із ним, а ще – з уламком Берлінської стіни, привезеним до Тірани. В автобусі стався політичний диспут. Російська самка зомботроля доводила «істину» до свідомості українця, що не визначився. Боже, допоможи нам вижити серед цієї смертної любові!
***
Обіцяли, що влітку на Землю завітають прибульці й поставлять людству ультиматум: або живіть, як годиться, або… Літо скінчилося. Крім «зелених чоловічків» з путінської колекції, ніхто нікуди не прибув.
Намагаюся привчити себе не продивлятися трольські коменти до Інтернет-публікацій. Вони де завгодно, навіть під фото Ліонеля Мессі. Безліч літер капсом. Хто вони такі, щоб підвищувати на українців шрифт й тицяти знаками оклику? Скаженію. Таргани витирають мені уявні сльози. Фантомними болями діймає Крим. Взагалі «за державу обидно». Та втрачений Парадиз болить найдужче. 
«Что-то здесь не так», – натякає Вова Зеленський. Нерви от-от розірвуться на клапті. Для посіпак іншого Вови, мабуть, і Зеленський фашист. Запроторити б цього іншого до Мавзолею замість ще одного Вови. Або до кратеру камчатського вулкана. Є такий гарнюній вулкан – Малий Семячик. У його кратері – сірчана кислота, розчинить будь-яке зло. Узагалі будь-що. Наче й не було.
***
Вільний подих тростянецької золотої осені. Круглий двір й Алея закоханих. Листя, листя, листя… Свічки у Музеї шоколаду – режим економії електроенергії. На стенді з цукерками, що їх зняли з виробництва, – теж. У нескучанських лісах час від часу знаходять міни. Знайти останню – перегорнути хоча б цю сторінку. Але світло є – в очах тутешніх, у їх мові й посмішках. Панове москвофіли, помовчіть, будь ласка. Не звертайте з культурології на політичні побрехеньки. Дайте послухати Чайковського. І справжню Слобідську Україну.
***
Вибори – наче ігри бабуїнів перед паруванням. Кожен телеканал – політичний філіал «Animal planet». Нові-старі парламентарі, яких ми з мамою знову не обирали, вирішують, хто з ким зблокується. Цікаві лише цим. Усіх до урни! Коли не транслюють бабуїнів, всюди – бої й біженці, біженці й бої. І «кратери» під Іловайськом. Не показуйте мені ті іловайськи! Бо таргани збунтуються.
***
Виявляється, мене завжди вабила журналістика. Бо я завжди вигадувала якісь новини: спортивні, соціальні, надзвичайні. Усілякі. Тепер новини вигадують варіації мене. Ура! Маленька мрія, не замовлена свічкам на торті, але справжня й дуже тепла, здійснилася. Між нудними й дурнуватими рерайтами пишу авторські опуси. Коли зовсім знесилююся, відпочиваю у власних віршах. А зараз от ховаю від поглядів найголовнішої з нас, головних редакторів, якісь записки. Сачкую. Хочу, щоб мене любили за те, що я роблю, однак пручаюся робити саме так, щоб любили. Приємно вступати до Спілки журналістів. Неприємно – гарувати на чужого «дядю».
Працюємо частково на Україну, частково – на Росію. Шифруємося для рекламодавців – за шафою менеджери з реклами запевняють телефонних співрозмовників: «У нас офис в Белгороде». Ага, то є поряд, під Харковом. Експорт – «понад усе». Відгрузка раніше, віддати до друку слід раніше, щоб Федеральне державне унітарне підприємство «Пошта Росії» встигло надати Уфі й Сиктивкару наші безсмертні творіння. Як може федеральне підприємство водночас бути унітарним? Колись ми сміялися з нашої української унітарності: і слово на унітаз схоже (чи то тільки мені?), і Крим звідти стирчить, бо ж Автономна Республіка. Автономію таки спустили до золотого унітазу. На цей сортир з ногами влізли федерасти й намагаються замочити тих, хто залишився у цілісній і неподільній. Суверенній і незалежній, соціальній і правовій. Соборній, але надгризеній.
Маю надію, що мене читають гарні люди.
«Українська співачка кримськотатарського походження» питає: «Друг или не друг?». Коли ми почали порпатися в чиємусь походженні? На початку літа її – і наш – земляк посів друге місце у вітчизняному талант-шоу. Невже не переміг тільки тому, що татарин? В ефірі сказав: хоче, щоб його дім був в Україні. А в іншому талант-шоу на конкуруючому каналі не переміг хлопець, який читав реп про те, що «только мы изменим к лучшему свою судьбу и не позволим расколоть свою страну». Хто нас розколює, хто кому вже ворог? Петербург виходить на Марш миру, «Борисов-Арена» вигукує: «Героям слава!».
***
Харківський мегамагазин «Україна» біля парку Перемоги – наче модель однойменної країни. Колишній універмаг, маленька я ласувала поп-корном ще в універмазі. До речі, поряд розташовувався універсам. Тепер «Україна» – торговельно-розважальний комплекс. Замість універсаму, між іншим, постав супермаркет «Євромарт», замість того – «Велика кишеня», яку потім надовго зачинили. Усе анонсували «незабаром, незабаром», нарешті з’явився «Велмарт». Судячи з імені, дитинча тих двох маркетів. Торгуємо й розважаємося. Надибала в ТРК «Записки українського самашедшого». Руки не доходили читати з монітора, та й очей шкода. З мамою ледве поділили книжку. Щастя, що в нас є така Ліна. Їх одиниці – таких митців і громадян. Таким був і Леонід Биков – геній, що двома фільмами сказав про війну все.
***
Трамваї масово сходять з рейок. Чомусь саме в Харкові. І саме на маршрутах, що потрібні мені. Уже запізнювалася на роботу. Нарешті справджується твердження шефа, що о 8:30 в офісі нікого нема. Яким чином добиратися вчасно? На волах? Думаю, транспорт сказився через глобальну епідемію безумства. Підлітки сміються з трамвая, що його відкинуло на узбіччя. Дорослі жахаються того трамвая, я – тих підлітків.
Світ лякають геморагічною пропасницею, але вже недолякують. Раніше, у книзі «Опасности и угрозы», Ебола виглядала зловіснішою. Росія – величезна, мальовнича… і зловісніша за Еболу. Починаю розуміти свою викладачку, яку прикро вражали надмірні розміри Радянського Союзу. Розмір – не головне. Брехня й абсурд, хаос і ненависть – зловісніші за всі америки й росії.
Сачкую знахабніло. Увесь день. Деколи погано тямлю, що сиджу на роботі. Деколи злодійкувато озираюся, затуляючи монітор. Володимире Семеновичу, я теж не люблю, «когда чужой мои читает письма, заглядывая мне через плечо». У дитинстві часто слухала касету Висоцького. Натхненно співала «Если друг оказался вдруг...». Бачила у вічному вогні «горящий Смоленск и горящий Рейхстаг». Полюбляла «Песню-сказку о нечисти». Виросла – вподобала «Канатчикову дачу». Нині ми всі – наче на тій дачі, хоч у «Спортлото» пиши. Але краще «с-ума-сшедший», ніж душевнохворий. Якось так.
Тролі в ЗМІ, тролі ходять на ток-шоу до шустерів і куликових – токувати. Тролі вимальовують на парканах, на перекресленому жовто-блакитті, новітній матюк – ХНР. Раніше парканним «блогам» була притаманна більша різноманітність. Траплялися написи «Цой жив» та «Басаев жив», «Кучму геть» і «Данилыч, прости», «Ющенко – так!» і «Ющенко – лох? Так!». Нас з’їв всесвітній змій Уроборос, і ми ходимо колами, споглядаючи його нутрощі. Від Незалежності – до демократії, зведеної нанівець. Від помаранчевого Майдану – до закривавленої Революції Гідності. Від апатії до надії, від розчарування до розпачу. Крізь славу України омелою проростають архаїчні імперські страхіття.
Цой жив… колись. Ми ж досі чекаємо на зміни. Міста й села тисячоліттями спостерігають війну без особливих причин. Війна – справа молодих? Все ж таки у нас чудова молодь. З цього приводу в мене ніколи не виникало сумнівів: посуне супостат – наші дадуть йому відсіч. Та чи не поляжуть усі відчайдухи, герої, кіборги на полі бою? А вистоявши, чи не стануть жертвами тих, хто зубами тримається за свої крісла і сфери впливу, хто затуляється людьми від людей?
***
Чехи й угорці мітингують проти своїх можновладців, що підлещуться до Кремля. У Празі пам’ятають радянські (наші!) танки й не бажають повторення нікому. Тим паче нам. Хочу до Чехії. Або ж до Угорщини. 
«Насяльніка» дійшли висновку, що в мене погано з українською. Рекомендували вживати більше файних «западенських» слів. Таргани в екстазі. Теж просяться до Праги, готові вирушити чехословацьким трамваєм. Не змогли розділитися на недохохлів і перехохлів, скандують гасло «Таргани – не амеби!». Вимахують прапорцями.
День пам’яті жертв Голодомору. Таргани вперше підбурюють запалити свічку. А позаминулого тижня пили кримське вино, закорковане 21.02.14, за те, щоб у суспільства нарешті сталася трансформація свідомості. Тому що розруха таки в головах. Завтра йдемо на КВК. «Дніпро» та «Одеські манси». Мої. Наші. Найкращі. Життя триває.

ID:  613267
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.10.2015 14:56:52
© дата внесення змiн: 26.01.2016 16:53:17
автор: Людмила Іванець

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги


back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (600)
В тому числі авторами сайту (10) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  Новий
Маргіз: - Неприйнятий, ніким не зрозумілий, підозрілий, ше ніким не бачений, непрочитаний, невідкритий, незаюджений, незасмальцований, незатертий
Синонім до слова:  Бутылка
Маргіз: - Склодувна зеленька, бурштинове скельце, сосуд
Синонім до слова:  Вічність
Маргіз: - Безсмертя; те, що не можна пізнати; недосяжність́
Синонім до слова:  збагнути
Маргіз: - Схопити комету за хвоста, упіймати зірку, пізнати всі гештальти, побороти свою недолугість
Синонім до слова:  Будинок
Маргіз: - Мій сховок від людей, місце затишку, спокою, добра й любові
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - Пишна, любка, розкішна, ладне́нька
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  метал
Олекса Удайко: - ЗСУ, азовці, українська нація, нащадки когаків, діти оріїв
Синонім до слова:  збагнути
ixeldino: - Доперти, Дотунькати, Отримати осяяння/осяяло (від слова сяйво)
Синонім до слова:  Вічність
ixeldino: - Без ліку-часу, До поки сонце згасне, зпоконвіку/зпоконвіків, "жіночі 5 хвилин"
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  Будинок
ixeldino: - Ночліжка, Садиба, Господа, Доміна (Суржик, від рос. Дом)
Синонім до слова:  Новий
ixeldino: - Нульцевий, В целофані, запечатаний, з вітрини/з магазину, ще з китайським повітрям/смердить китаєм, ще розетки не бачив.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Передзарплатний ПМС
ixeldino: - Говоримо так про кначальство та колег, які перед зарплатою зриваються з котушок і намагаються зробити хоч щось щоб зарплатні не було нівкого.
Синонім до слова:  говорити
ixeldino: - З місцевого наріччя: Баяти, Теревенити, Гелькотати, Кумкати
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Синонім до слова:  візаві
Маргіз: - Зустріч або перше побачення в ZOOMі))), без зайвих очей, лиш ти і я
Синонім до слова:  говорити
Маргіз: - Одягати думки в слова, воркотати, жебоніти, мурчати, молоти язиком, верзти, підпадьомкати.
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Синонім до слова:  візаві
Master-capt: - Тет-а-тет. Очі в очі. Лице в лице. Навпроти. Один против одного. Друг против друга. Двобій. Суперечка. Супротивник. Співбесідник. Опонент.
Синонім до слова:  візаві
Enol: - зрозумів, що етимологію слова 'залицяння' ми просрали
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
Svetoviya: - Ляскотіти,точити ляси, лопотіти,ґелґотіти,сокотати,трендіти, гутарити, белбоніти, мимрити,мичати, мугикати.
Синонім до слова:  аврора
dashavsky: - у нас Авророю називали гулячу жінку.
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  говорити
домінік де україна: - спікати - від англ спік - мілякати - якщо запозичити з грецької
Синонім до слова:  аврора
Родвін: - Треба ж таке придумать ! Смішно :D :D :D :D :D :16: :16: :16: :12: :23: :23: :23: :23: :23:   :icon_flower:   
Синонім до слова:  Навіть
Наумова: - Іноді можна почути такий вислів "ба навіть" Хоча тільки одним "ба" - справді можна замінити "навіть"
Синонім до слова:  Навіть
Городнянський: - [i]«навіть з гумором»[/i] Коли почув я слово [i]«навіть»[/i], То вся моя нехитра пам’ять Думки сплела в косматий пелех! Слів – океан, не видко берег … В думках про [i]«навіть»[/i] - плетениця, Надворі - плю́та, миговиця … А я човном пливу,
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Небесна лава, виверження небесного вулкану
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Аврора - небесна веселка, небесне сяйво, дискотека на небі (жартівливо), зоряне весілля (жартівливо), дві зорі посварилися (жартівливо)
Синонім до слова:  аврора
Master-capt: - Досвітниця. Світаниця. Світанка. Зораниця. Зоранка. Доранниця. Доранка. Боговісниця. Богопромінець.
Синонім до слова:  Навіть
Enol: - люб, аж, аже - це зі забутих слів
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  Навіть
Master-capt: - Слово сполучник "навіть" підсилює відтінок речення, і синонімів немає. Та в нашій мові є схожі відтінки... Хоч би що. Хоть би. Принаймі. Усякому разі. Все-таки. Зокрема. Та ще й. Особливо. Неначе. Проте. Однако.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Навіть
О. Хвечір.: - Чим можна замінити слово "навіть"? У словниках синонімів до цього слова я не знайшов...
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Маргіз: - Твердосплавний жанр, музика не для всіх, чоловіча музика, слабакам у залі не всидіти, музика сильних
Синонім до слова:  метал
Master-capt: - Жесть. Мажор. Набат. Грохот. Грохотон. Вогнемет. Сталевий ритм. Камнепадний жанр.
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Синонім до слова:  аврора
Enol: - світлограй - це максимум для моєї фантазії
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Мобілізація
Маргіз: - Мобілізація У країні мобілізація – перевірка на патріотизм, єдність, мужність, колективізм, непідробність та силу коду нашої нації.
x
Нові твори
Обрати твори за період:




Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею

Правила щодо cookie