Ой летіли голубочки, Землю роздивлялись.
Як знайти те Боже місце, щоб добро з’єдналось.
У біди зламались крила і в вогні згоріли,
Щоб нещастя втікло в далі і серця зігрілись.
І присіли голубочки в подвір’ї квітучім,
Серед соняхів і неба хата невеличка.
Там ґаздиня жито жала, співанки співала,
З кожним словом крихту щастя у снопи в’язала.
Аби в хліб - духмяний, свіжий, на рушничок з печі,
Вкласти радість, долю, щастя, здоров’ячко, вдачу.
І щоб діти цінували, Батьківщину-Неньку,
Свого краю не цурались і жили дружне́нько.
І принесли голубочки Богу ясну звістку,
Що знайшли вони те місце, що добром розквітне.
Там лани жовтіють в полі,під блакиттю неба
Там живе народ прадавній, хліборобне зе́рня!
В їхніх дітях святість віри і добра зростає,
В чебреці, духмяній м’яті їх душа співає.
Воркотіли голубоньки, Господа молили:
“Даруй волю Святий Боже, щирій Україні!”
