До вашої уваги представлено твір написаний в 2012 році, отже всі посади, події, імена і прізвища відповідають тому часу.
У нашому навчальному закладі на Січеславщині дуже гостро стоїть мовне питання. Мій викладач української мови (не буду називати справжніх імен, нехай це буде Олена Петрівна) завжди знала, що я патріотка. Але нещодавно у нас розгорнулась політична дискусія, де в розмові я використала слово націоналістка (для довідки: націоналізм — ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність нації як вищої форми суспільної єдності і її первинності в державотворчому процесі). Олена Петрівна чудово ставиться до слова «патріотка», а от слово «націоналістка» ототожнює зі словом «шовіністка» (шовінізм — пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях). Викладач хоче змінити моє ставлення до націоналізму, тому дала мені додому почитати таку собі газету «Время. УА», де красувалася стаття «Настоящий шовинизм» , автор «Михаил Корниенко». Ми домовились обговорити статтю наступного дня. Цікавість бере гору. Незважаючи на безліч справ, не дійшовши до свого додому, я присіла на трамвайній зупинці і почала читати…
Перший підзаголовок «Десяток лет назад на несколько дней меня занесло во Львов...». Автор пише, що коли був «випадково» у Львові, «випадково» побачив на стіні напис «Волю Шкілю!». Але він ніби не знав хто це такий (мені зовсім не віриться, що кореспондент політичного видання не знає Шкіля). Далі «Михаил Корниенко» пише про те, що такого народного депутата перехожі у Львові не знають. А ще він припускає, що пан Андрій бандит. Я Андрія Васильовича знаю особисто, не раз доводилося спілкуватись з ним у Києві, а тому можу сміливо заявити, що на бандита він зовсім не схожий , скоріше навпаки – дуже привітна людина і близький до народу депутат. Але знову ж таки, не хочу переходити на персоналії, а розкрити на глобальні питання мови і націоналізму.
Після цього абзацу брехні далі читати статтю, м’яко кажучи, мало хотілося, але я згадала слова Олени Петрівни: «Дочитай, будь ласка, до кінця». І продовжила…
Наступний підзаголовок «Кравчуковские сказки». Тут йдеться про те, як Кравчук обіцяв, що в Україні дружньо будуть існувати українці та росіяни, як будуть відбудовувати незалежну Україну. Так ніхто ж і не проти. Нехай живуть собі люди всіх національностей, але державу і мову треба поважати, як це відбувається і в інших країнах. Тут мені спали на думку слова «свободівців», тільки непам’ятаю чи самого Олега Тягнибока, чи когось іншого з їхньої партії. Якось на ток-шоу «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» приїхав гість з Росії. Він так самовпевнено заявив: «Говорите по-русски, а то я вас не понимаю». На що член ВО «Свобода» заявив, що не він приїхав до Росії, а гість московський навідався сюди. І якщо людина поважає державу, до якої приїхала, то або буде говорити їхньою мовою, або найматиме перекладача.
Йдемо далі… «Что поет грузин? Новая претензия к Валерию Меладзе». Тут автор звичайно не міг оминути так званого мовного закону, тим самим розгорнувши сепаратисьткі настрої та ворожнечу напередодні виборів.
Ця частина статті розповідає про те, як у Львові у 2002 році, де він мабуть знову ж таки був «випадково» (я почала сумніватися, що він взагалі там був) перед концертом Меладзе декілька львів’ян стояли з плакатами «Меладзе геть» біля театру опери і балету, де він мав співати.
І тут автор знову ж таки вступає в діалог, а завершує такими словами: «Ну, ребята, вы гоните! А если Мадонна приедет, вы тоже ее гнать будете? Она ж по-английски поет!» По-перше, мені дуже «подобається» слово «гоните» і не зрозуміло на якому жаргоні використовує це слово «пан Михаил», а по-друге, порівняти Мадонну з Меладзе – це щось автор дійсно «перегнув палку». Меладзе займається творчістю на території нашої країни, а Мадонна з США, вона ж не може всі мови світу вивчити, де гастролює. Але щодо цього – багато артистів з Італії, Франції, Росії та й інших країн, що приїжджають в Україну, чи пісню хоч одну українською заспівають, чи фразу якусь та скажуть нашою мовою, щоб приємно було українцям. Не потрібно далеко ходити. От і відомий російський співак Олександр Малінін багато пісень виконує українською, хоча народився далеко за її межами - аж за Уралом. А от наш «улюблений» прем’єр-міністр Азаров, скільки живе в Україні, яку посаду займає, але і декілька слів українською до купи скласти не може. Я кажу так: «Якщо хочеш посміятися, не треба вмикати «Вечірній квартал» чи «Сomedy Club». Достатньо увімкнути новини і почути декілька слів від прем’єра, та й російською він говорить з якимось незрозумілим акцентом.
Звісно це смішно, але якби це не було так сумно. В державі Україна, навіть, голова уряду не володіє українською мовою. Це ж треба мати стільки «багато» розуму, щоб і досі не навчитися говорити українською.
Що далі в ліс, то більше дрів. Далі «Михаил Корниенко» зовсім розходився і кидається образами. Він пише ганебні вислови про людину з громадської організації «Спільна справа». Ця організація проводила акцію на підтримку української мови: за українські вірші чи пісні можна було отримати символічний подарунок. Автор виставляє активістку «Спільної справи» як неосвічену особу, читаючи їй Шевченка російською і роблячи з нашого національного героя непатріотичну людину. Адже всім відомо, що Шевченко здебільшого писав українською, але російською теж володів досконало, бо жив у Росії й навчався у Петербурзькій академії мистецтв. Але геній будь-якою мовою геній. Та пані зі «Спільної справи» зауважила: «Потрібно тільки українською мовою». Чи то зі злості, що не отримав подарунок, чи то з якихось інших причин пан «Михаил» написав про активістку наступне: «…лицо у грантоедной дамы вытягивалось, а глазки выпучивались… Спорить с ней было так же бессмысленно, как облаивать фонарный столб».
І останнє… своїми словами не передати, тому цитую дослівно: ««Русские идут!» — крикнул экс-министр обороны США Джеймс Форрестол, перед тем как выпрыгнуть в окно психиатрической лечебницы. Сродни ему традиционное заклинание нашего украинского дурдома в адрес всех, кто говорит на русском — «Чемодан, вокзал, Московия».»
Це, взагалі, остання крапля, як то кажуть. Треба ж до такого дійти, щоб порівняти націоналістично налаштованих українців з божевільними. До того ж я знаю, що передує таким словам, зазвичай так кажуть хамовитим росіянам. Але росіяни теж є різні й ніякий націонал-патріот не скаже поганого слова ввічливим, культурним представникам будь-якої національності.
Інша справа, що деякі жителі України, начебто українці, проте не шанують своєї мови і культури. З них беруть приклад й інші нації, які потім вимагають, щоб викладання у навчальних закладах, заповнення документів та інші подібні справи можна було робити різними мовами. Тож рятувати, як не парадоксально, потрібно не російську, і не татарську, і не угорську мови, а саме україньку.
Отже, пам’ятайте, без мови немає нації.Збережімо мову та культуру. Ось тоді жителі інших країн і представники інших націй будуть шанувати нас.
Я сподіваюсь, що цей відгук на статтю про шовінізм хоч трішки змінить думку не тільки мого викладача, але й багатьох інших українців.
2012
ID:
606172
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.09.2015 17:30:04
© дата внесення змiн: 12.09.2015 17:30:04
автор: Іванна Птаха
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прекрасно написано!!!Шкода, що викладачі - люди, які мають впив на молоде покоління, читають оті ганебні статті, та ще і студентам пропонують. Радію, що є такі патріоти, як Ви. 
