За вікном тихий шепіт дощу.
День заслухався й стишує кроки.
Спалах юності виник і вщух...
Хмари в небі - то мчать кудись роки.
Осінь ще запанує у дні,
Що по вінця наповнений світлом.
І махне день прощально мені
мов хустиною, бабиним літом.
Замкне ключ журавлиний замки,
Що у серці таємно стояли,
І не впустить ні смутку-туги,
Ні мережив щодення - печалей.
За вікном тихий шепіт дощу.
День заслухався й стишує кроки.
Щось збулось - не збулось...Всім прощу...
Плаче осінь, хоч думи високі...
прекрасний вірш - задумливо-мудрий... і просто красивий...
За вікном тихий шепіт дощу.
День заслухався й стишує кроки. ритм такий - ніби людина йде собі задумливо красивим парком із дорослими деревами... після роботи (чогось після якоїсь роботи ніби...) - і от такий ритм - разом із дощиком тихим і днем, який, може, тій людині трохи ровесник - бо ще не вечвр, але вже післяобідня пора і дня і віку...
Щось збулось - не збулось...Всім прощу...
Плаче осінь, хоч думи високі...
zazemlena відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00