В наплічник – нічого,
крім досвіду крапель і віри
у Бога, у краще майбутнє, в людей, у дива.
Ти чуєш, душе, дивні звуки чи арфи, чи ліри?
Самотній перон. І мій потяг рушає… руша…
по коліях в небо…
Експресом – без зайвих пробачень
і без спотикань, коли слово, знімівши, хрипить…
і без обіцянок, мов завчених віршів, побачень, -
усе відпустивши назавжди, летить… і летить…
у Вирій, напевне…
(не видно в тумані нічого…)
Що ж, вип'ємо крапель, прогіркло-солоних на смак
(під час хитавиці морська допікає хвороба).
Зупинка остання – за поясом болю і втрат.
Найбільше мені імпонує і заспокоює у цьому, пронизливо-печальному вірші, що у Вас залишилась віра у "...Бога, краще майбутнє, людей і дива".
Не позбавляйте свою душу цієї віри!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Достатньо досвіду і віри ,щоб розпочати новий етап...але необхідно бажання і світло,щоб потрапити на вірну дорогу...Доля посміхається Вашій ЛГ Хай щастить!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...і навіть якщо ця дорога остання...
дякую Вам, Ілеє