Все, що зав'язане на небі,
не реєструє наших доль.
І інколи юрба на себе
бере цю делікатну роль.
Буває, двоє, і не п'яні,
і не пов'язані ніяк,
а доля у жеребкуванні
таке утне, що без вагання
ушпарять зопалу гопак.
Ідуть по колу, раді муці
тримати руку у руці.
Вона у вивернутій бурці,
а він у вовняній ярмулці,
як вимагає рік вівці.
Вона і музики не чує,
у нього ноги, як чужі,
але юрма їм аплодує
і... насміхається в душі.
А їй уже усе байдуже,
чого радіє і кому,
аби на хвильку мати мужа
і усміхатися йому.
І що йому оця лукавість,
коли немає серцю зась.
І він свою відповідальність
уже нікому не віддасть.
Казала доля, – бережися
не спокушайся на чуже.
І як же їм не опектися,
коли спокушені уже?
Вона і думати не сміє,
що це її жіноча мрія
обрала цього козака.
І зосереджені на тому,
аби впектись одне одному,
танцюють двоє гопака.
мудрі речі пишеш, друже! Колективний гопак в дії! 
