Пробач мене за сльози уночі,
За біль і сум, що я переживала,
За таїни, що сховані в душі,
За рани в серці, що тобі віддала.
Пробач мене за впертість і сарказм,
За слів лихих мелодії болючі.
Пробач мене за пам'ять і маразм,
За терни у душі моїй колючі.
Пробач мене за мій дитячий плач,
А ще за те, що заливаюсь сміхом.
За те, що час карає, як палач
Й не завжди боком нас обходить лихо.
Пробач мене за тисячі думок,
Що голову мою заполонили.
Я знаю, що важким є кожен крок.
Й за це мене пробач, будь ласка, милий.
Пробач за те, що часом, як дитя -
Я то сміюсь, то плачу без зупину.
Невиховане іноді маля,
Що без любові батькової гине.
Пробач мене за крики і ганьбу,
За те, що я в тобі засумнівалась.
Я обіцяла, що усе пройду,
А як без тебе йти, то побоялась.
Пробач, що я не слухаю тебе,
Що іноді перетинаю межі.
Ти змушуєш соромитись себе
І руйнувати замкнутості вежі.
Пробач мене за те, що я мовчу,
Коли потрібно щось заговорити,
За те, що не одразу я примчу,
Щоб рану твою швидко загоїти.
Пробач мене за те, що я вночі
Вигадувати стала небелиці,
Що, дивлячись на птаха у ключі,
Я заздрила тій волі і тій птиці.
Пробач мене за дивні забаганки,
За часті "дякую" і "вибач" без причин.
Про нас думками починаю ранки
І думаю: "Ти кращий із мужчин".
Пробач мене...я так не буду більше!
Від тебе не почую я: "Не плач!"
Тоді нехай в своєму цьому вірші
Востаннє я скажу тобі: "Пробач!"
