Від потічка біжить ріка,
Впадає в іншу ріку.
А дальше Бистриця стрімка,
Несеться споконвіку.
А над рікою по горі,
В гурті стоять оселі,
Понад дахами димарі,
Мов журавлі на скелі.
Ті люди добрі там живуть,
Що їх зовуть гуцули.
Майструють, сіють, косять, жнуть,
І мають серце чуле.
Гуцульським нарекли цей край,
А ще Карпатським зветься.
Як для вподоби, вибирай,
Миліше як для серця.
Між берегами в жолобку,
Вздовж річечки дорога.
Старенька церква на горбку,
Збудована ще богом.
Старенька церква і село,
Його пра, пра мож звати.
А літ, немов води стекло,
То знають лиш Карпати.
Бабче, звідки назва ця?
Лишень одні домисли,
Нема початку і кінця,
Й шукати нема смислу.
Цвітуть весною черешні,
Шумлять вітрами граби.
Мов тихий сміх у вічнім сні,
Далекої пра – баби.
Тут з вірою у майбуття
Кидають в землю зерна.
Хоча у вічності й життя,
Зернина лиш мізерна.
1996р.
Мені до вподоби Ваш крах, в Надвірні теж бувала, дуже поважаю гуцульщину, колись хотіла там залишитись, в Долині, але уви...Жалію дуже, так і уявляю собі все Вами так мило описане,ну дуже мило...
Душевно! 
