...я обіцяю Боже...
Пекельні пси нсправжньої країни
терзали плоть знедолених діток
Едемський сад спотворили в руїну
лишили слід з обгризених кісток.
а я злетів і над полями лину
і бачу ту в якої вже коса,
зносилася від жатви без упину
впаде на діл кривавая роса.
я чую стогін, шепіт нарікання
вже краще смерть ніж отаке життя
і душ людських, неупокоєних страждання
і привидів в чистилищі, виття.
мені ж бо страшно, я волав до Бога
аще лишився хто з моїх живий?!
хоч хто один, стражденного народа
чи всіх, і немовлят, подер лихий?
...і тиша, лишень коса зрізає колоски
спадає жито, і чи буде жити
мій славний рід, сміятися, любити...
над здобиччу вже квилять канюки.
я обіцяю Боже, бути я, клянусь усим святим
що тільки маю,
не дай Вкраїні впасти в небуття
я навіть не грішитиму...
благаю!!!
вона іде, вже видно поля край
одягнена в трикольорове вбрання
за нею пси, чи зникнемо усі?
і змах коси, і смерть без покаяння.
...і чую глас - народе мій єдиний!
не падай духом, треба воювать
бо у вогні народиться країна
яка здолає - нездоланну рать...
Вірш-біль 
