Забути треба, коли сумнів віри
В пізнанні є чи в сказаних словах,
Коли хоч трохи зіграно над міри,
І холодок відчутний в почуттях.
Забути треба, бо бракує сміху,
Простих до болю і наївних слів,
Обом серцям дарованих на втіху,
Щоб разом довго йти на заздрість всім.
Забути треба, бо пустотні ями
Вриваються в словесний діалог,
Холодними прощаються губами,
Так ніби знову віддають свій борг.
Забути треба, адже сонце світить,
І чудний день всміхається тобі.
У сумнівах пройде квітучий квітень,
Забути ж треба назавжди її.
