Пейзажі асфальту замінюю лісом:
лісом у місті. Пакую валізи.
Прямую до моря, свіжого бризу,
де носа заткнувши у воду полізу.
В єднанні із натовпом, вглиб темноти,
до пащі великої синьої тварі.
На повні легені мовчатиму:
Ти! В полоні зі мною!
На дальнії далі
безмежності станцій!
На них хоч на мить
відкриється черево дивної риби,
де сотні людей, мов ікринок, летить
під владою долі,
під силою хвилі!
І ти разом з ними в пітьму полетиш.
Я трохи пізніше піднімусь нагору,
руйнуючи звичну асфальтову тиш
розкатами грому! Словами з альбому,
де будучи юним записував вірш
маленький хлопчина із мікрорайону,
якому брехали: захочеш - злетиш!
Злетів!
Не сподобалось!
Вертайте додому!
