А я б тебе долонями зігріла!
Ти знаєш, так як сонце гріє дах!
Як міряє свободу вільний птах!
Як трави наливаються росою!
Як сльози висихають на вустах!
А я б тобі на вухо шепотіла
своїх віршів сумні, дитячі ноти,
про клавіші і струнні переходи,
дощів травневих лагідне стакато,
ставків глибоких каламутну воду...
А я б тебе взяла у даль з собою,
де край землі варту́є і життя,
зашкалює до вовчого виття!
Де вдих і видих у рельєфнім тілі
пришвидшує моє серцебиття!
А я б тобі співала колискову,
гойдаючи вінтажні твої сни
і бути то́бі при́кладом весни
найпершої, найтеплої, пянкої,
красуючи як ранні кро́куси...
А ти б у мене був найщасливі́ший,
моя святиня, гріх мій і журба!
З тобою, може, я б себе знайшла,
пірнаючи у хвиль життєвих бурі...
Але ж тебе катма, катма, катма...
Гарний вірш, Ліно! Мені до вподоби! 
щасливий він. 
