Заблукало сонечко у моїй оселі
І відтоді дні у ній стали враз веселі.
Заблукало сонечко,та й лишилось жить
Став я вдвічі більше життям дорожить.
Звідкіля не вигляне,куди зазирне
Скрізь мене порадує, звеселить мене.
І в житті моєму смутку вже нема
Гріє мене сонечко,хоча й не зима.
Що ж воно за сонечко,звідки узялось
З яким стать щасливим мені довелось.
Що воно за сонечко,що мені сія
Ви не здогадаєтесь: доня то моя!
(Лесь Лугинський)
