Молимось, благаємо у Бога
іншої – своєї перемоги.
Дайте сили, віщі небеса,
подолати сателіта Раші.
Хай ізгинуть вороженьки наші,
як на сонці вранішня роса.
Бог війни неначе і не чує,
поки душі ляжуть одесную,
поки стійло жуйку ще жує
і лукавий спати не дає,
і як Берко, душами гендлює,,
ворон кряче, а юрба воює,
трощачи голоблею своє.
У паралізованого сходу
усихає клепка. У народу
закипіла кров. Лиха біда.
Отупіле не питає броду.
На рублі міняючи свободу,
волю заарканює орда.
Та колись нарешті має бути
відійдуть воєнні атрибути,
врунами укриється рілля,
Може мінне поле оніміє
і з полону вирватись зуміє
леготом наповнена земля.
Журавлі із вирію вертають.
Наречені лебедів чекають
з ранньої до пізньої зорі.
Зморені воєнною весною,
сповнені надією живою,
дивляться у небо матері.
У людожерів інші уявлення про весну! На жаль! Таки "замурують" частину України, Ігоре! 
